Розповідь емігранта: "Тепер ніде свого дому не бачу"


  • Administrators

    Цікаве інтерв'ю. Але це не тільки українці, бо тих самих американців та британців за кордоном живе не менше, ніж українців, навіть більше. Різке збільшення кількості людей, які живуть не в країні свого народження та громадянства - це взагалі характеристика нашого покоління, і на мою думку цей тренд буде тільки збільшуватись. Світ стає все більш глобальним і кордони потроху розмиваються.

    https://www.bbc.com/ukrainian/features-39178848

    Українці отримують найбільше дозволів на проживання у ЄС з-поміж усіх країн не-членів Євросоюзу. Лише за 2015 рік таких дозволів, за даними Євростату, було видано півмільйона.
    Оновлені дані ще рахують, але з року в рік Україна є лідером за цим показником для Євросоюзу.
    Один із тих українців, хто поїхав вчитися до Євросоюзу і поки не повернувся - Антон.
    Він - фізик за освітою, поїхав з України ще у 2010 році. Спочатку навчався у Швеції, а потім залишився працювати в інженерії вже у Німеччині.

    ВВС Україна: За чим в Україні найбільше сумуєте?
    А.: В Україні - залишилися друзі, там все знайоме.
    А коли ти десь живеш по візі, ти себе не відчуваєш, як вдома. Ти розумієш, що це тимчасовий дім.
    І пізніше це відчуття якось переростає... От зараз я ніде не бачу, де я вдома.


  • Global Moderators

    А я от ще будучи в Україні не відчував себе дома. Так і живу в цьому світі в пошуках дому. Хоч бери і Сахару в арабів відвойовуй.


  • Administrators

    То більше залежить від того, що саме вкладати в поняття "дім". За кордоном відчуття дому у мене з'являється, коли спілкуюсь з іншими українцями, які тут живуть, інакше стає складно, з'являється ностальгія. Тому мабуть більш важливою є причетність до культури свого народу, бо Україна не обмежується державними кордонами, вона є там, де є українці.


  • Global Moderators

    Людина таке створіння, що все собі щось мусить думати наперед. Тому я би сказав, що там де будуть українці. А от з цим вже трохи складніше.